Опис породи
Доберман справляє враження собаки, у якій поєдналися сила, стриманість і витонченість. Це не масивна й важка порода, а підтягнута, сухорлява та дуже рухлива. У її зовнішності немає випадкових рис: клиноподібна морда, уважний погляд, сильні стегна, підібраний живіт і чіткі лінії корпусу створюють той самий аристократичний вигляд, за який доберманів часто виділяють серед інших службових собак.
Дорослий доберман може виростати приблизно до 72 см у холці. Попри міцну будову, ця собака не виглядає грубо: вона швидка, пружна в русі й завжди тримається з особливою гідністю. У породі цінують не лише фізичну силу, а й загальну зібраність, гармонійні пропорції та впевнену поставу.
Шерсть у добермана коротка, щільна й гладка, тому силует собаки добре підкреслює її мускулатуру. Допускається кілька варіантів забарвлення, зокрема чорне та темно-коричневе. Характерна ознака породи — виразні іржаві підпалини, які розташовуються на певних ділянках тіла й роблять зовнішність добермана ще більш контрастною.
Характер
Доберман — собака з сильним темпераментом. Він уважний, енергійний, швидко реагує на ситуацію і водночас може бути врівноваженим та миролюбним у звичному середовищі. Ця порода не підходить людині, яка хоче просто красивого домашнього улюбленця без серйозної роботи з вихованням. Доберман потребує господаря, який уміє бути послідовним, спокійним і відповідальним.
Особливість породи в тому, що доберман дуже тонко відчуває людину поруч із собою. Він відданий господареві, але поважає насамперед того, хто поводиться впевнено й чесно: не зривається, не діє хаотично, не дозволяє собаці керувати ситуацією. Якщо власник сам не має витримки, доберман швидко помітить слабкі місця у вихованні.
За правильного підходу добермани добре навчаються. Вони кмітливі, швидко запам’ятовують команди й охоче працюють, якщо тренування побудоване грамотно. Найпростіші навички цуценя часто засвоює через гру: так воно не лише розважається, а й поступово вчиться слухати людину, концентруватися та виконувати вимоги.
Починати виховання бажано з перших днів появи цуценяти вдома. Окрема увага потрібна соціалізації. Маленького добермана слід послідовно знайомити з людьми, іншими собаками, міським шумом, транспортом і натовпом. Собака, яка не навчилася спокійно поводитися в різних ситуаціях, може стати джерелом постійних проблем для власника.
Навчання має відповідати віку собаки. Наприклад, у період зміни зубів не варто надмірно захоплюватися іграми на перетягування або вправами із сильним захопленням предметів. Дресирування добермана — це не разовий курс, а постійний процес. Великі перерви у вихованні небажані, бо активна й розумна собака швидко починає шукати власні правила.
Якщо доберман намагається домінувати, важливо не відповідати грубістю й не поступатися з жалю. Таку поведінку краще зупиняти одразу, спокійно й послідовно. Недосвідченому власнику варто звернутися до кінологічного клубу або інструктора, адже самостійні помилки у вихованні цієї породи можуть дорого коштувати.
Догляд та утримання
Добермани загалом відомі добрим фізичним здоров’ям і не належать до порід, догляд за якими щодня забирає багато часу. Водночас у них можуть траплятися спадкові схильності до окремих захворювань, тому профілактичні огляди у ветеринара залишаються обов’язковими. Власник має стежити не лише за зовнішнім виглядом собаки, а й за станом зубів, вух, кігтів і загальним самопочуттям.
Через коротку шерсть добермана не потрібно складно вичісувати. Достатньо приблизно раз на тиждень пройтися по шерсті спеціальною щіткою, щоб прибрати відмерлі волоски й підтримати охайний вигляд. Купати собаку повністю варто не надто часто, орієнтовно раз на 2-3 місяці, використовуючи шампунь, призначений для собак.
До базового догляду входить і регулярне підстригання кігтів. Якщо кігті надто довгі, собаці може бути незручно рухатися, а хода поступово стає неправильною. Також потрібно оглядати зуби та ротову порожнину. У разі появи зубного каменю краще не намагатися розв’язати проблему самостійно, а звернутися до ветеринара.
Вуха добермана бажано перевіряти приблизно раз на тиждень. Їх слід оглядати й за потреби обережно чистити, не травмуючи шкіру. Якщо з’явилися різкий запах, почервоніння, виділення або собака часто трясе головою, це привід для консультації з фахівцем.
Цуценята добермана потребують не менш уважного догляду, ніж дорослі собаки. Після переїзду в новий дім варто з’ясувати, чи проводили дегельмінтизацію, які щеплення вже зроблено і коли потрібна наступна вакцинація. Навіть якщо заводчик передав усю інформацію, корисно показати цуценя ветеринару: лікар огляне тварину, підкаже графік профілактики й дасть рекомендації щодо догляду.
Харчування напряму впливає на розвиток добермана. Власник зазвичай обирає між готовим сухим кормом і натуральним раціоном. Якісний сухий корм зручний тим, що вже збалансований за основними поживними речовинами, тому господарю не потрібно щоразу окремо розраховувати меню й додавати вітаміни без потреби. Мінусом може бути ціна, особливо якщо йдеться про корми преміумкласу.
Натуральне харчування дає власнику контроль над свіжістю й походженням продуктів, але скласти повноцінний раціон складніше. Навіть досвідчені власники не завжди можуть точно збалансувати кількість білків, жирів, мікроелементів і вітамінів. Крім того, приготування їжі для дорослого добермана потребує часу. Якщо обрати натуральний тип годування, раціон бажано погодити з ветеринаром.
Щодо цуценят єдиного універсального рішення немає. Частина заводчиків із тримісячного віку переводить малюків на сухий корм, попередньо розмочений гарячою водою. Інші дотримуються схеми, яку рекомендує розплідник. У будь-якому випадку різко змінювати харчування не варто: перехід має бути поступовим, щоб не перевантажити травлення цуценяти.
Відео: Доберман
