Опис породи
Вельштер’єр — невеликий, міцний і дуже жвавий собака, який поєднує в собі риси компаньйона, сторожа й мисливського помічника. Попри компактні розміри, це не декоративний песик, а справжній тер’єр із сильним характером, витривалістю та постійною готовністю до руху. З ним рідко буває нудно: він уважний до всього, що відбувається навколо, легко включається в сімейні справи й охоче підтримує будь-яку активність.
Стандартний зріст вельштер’єра становить близько 39,5 см, а вага зазвичай тримається в межах 9-9,5 кг. У собаки плоский череп, чорна мочка носа, сильні щелепи та виразні, трохи заглиблені очі. Вуха трикутні, висячі, щільно прилягають до голови. Шия середньої довжини, злегка вигнута, спина коротка, груди глибокі, поперек міцний. Хвіст посаджений добре, корпус виглядає зібраним і пропорційним.
Передні лапи у вельштер’єра прямі й мускулисті, задні — з легким вигином, що допомагає собаці швидко рухатися і різко змінювати напрямок. Лапи компактні, так званого “котячого” типу. Шерсть густа, жорстка, дротоподібна на дотик. Типове забарвлення — рудувато-буре. Завдяки такій шерсті собака виглядає охайно й характерно для тер’єрів, але потребує регулярного догляду.
Характер
За темпераментом вельштер’єр життєрадісний, миролюбний і дуже товариський. Він любить бути поруч із родиною, швидко залучається до ігор і особливо охоче спілкується з дітьми. Для нього дитина часто стає не просто членом сім’ї, а партнером у розвагах. Такий собака може годинами брати участь у рухливих іграх, вигадувати собі заняття й приносити в дім багато енергії.
Водночас його активність іноді переходить у пустощі. На подвір’ї вельштер’єр може із задоволенням копати ямки, “допомагати” господарю в саду або досліджувати щойно посаджені квіти. Допитливість у цієї породи дуже сильна, тому собака прагне перевірити все, що бачить і чує. Саме через це виховання потрібно починати рано: без чітких правил зацікавлений пес може не реагувати на поклик і повністю перемикатися на об’єкт, який його захопив.
До людей вельштер’єр зазвичай налаштований доброзичливо, але у разі небезпеки здатний захищати свою сім’ю. Невеликий розмір не заважає йому проявляти сміливість і давати відсіч тому, кого він сприймає як загрозу. З іншими собаками представники породи рідко поводяться відверто агресивно, проте з котами ситуація складніша. Через виражений мисливський інстинкт вельштер’єр любить ганяти котів, тому не варто заздалегідь розраховувати, що він легко уживеться з ними під одним дахом.
Навчання для цієї породи зазвичай проходить легко, якщо подати його як гру. Цуценята швидко схоплюють нові команди, люблять похвалу й охоче демонструють вивчене. Регулярні заняття допомагають виростити не лише слухняного компаньйона, а й кмітливого домашнього помічника: собака може навчитися приносити речі, складати іграшки або виконувати різні трюки. Важливо займатися в спокійному місці без сильних подразників, бо поява кота чи іншого цікавого об’єкта здатна миттєво відволікти тер’єра.
Догляд та утримання
Найкраще вельштер’єр почувається там, де має простір для руху. Життя за містом або в будинку з подвір’ям може бути для нього дуже комфортним, адже собака зможе витрачати енергію природним способом. Однак подвір’я має бути безпечним. Тер’єри стрибучі й наполегливі, тому паркан повинен бути достатньо високим, а територія — добре закритою. Також варто прибрати з доступу небезпечні предмети, продукти й усе, що може зацікавити собаку під час самостійного “обшуку” будинку чи двору.
Шерсть вельштер’єра не линяє так інтенсивно, як у багатьох інших порід, але це не означає, що її можна залишити без уваги. Щоб собака виглядав охайно, шерсть потрібно розчісувати щонайменше раз на тиждень. Для цього використовують сталевий гребінець і щітку з дротяною щетиною. Гребінець допомагає прибрати дозріле волосся, а щітка добре прочісує шерсть і водночас масажує шкіру.
Окремою частиною догляду є тримінг. Його бажано починати ще до того, як цуценяті виповниться 5 місяців. Після першої процедури її повторюють ще кілька разів із перервою приблизно в місяць. Тримінг можна довірити грумеру, але за бажання власник здатен навчитися робити його самостійно. Головне — не відкладати догляд надовго, бо жорстка шерсть тер’єра потребує регулярного оновлення.
У харчуванні вельштер’єр невибагливий. Йому підходить як якісний сухий корм, так і натуральний раціон. Якщо собака багато рухається й має значні фізичні навантаження, порції потрібно коригувати відповідно до витрат енергії. При натуральному годуванні важливо стежити за балансом білків, жирів і вуглеводів, а також додавати вітаміни та мінерали після консультації з ветеринаром. Сухий корм зручний тим, що вже має збалансований склад і не потребує щоденного приготування.
Цуценятам можна давати м’ясо, але в ранньому віці його краще відварювати й дрібно нарізати. Ранок можна починати з нежирного сиру, за потреби змішаного з кефіром або йогуртом. Кілька разів на тиждень до раціону додають яйце. Із круп підходять насамперед гречка та рис, також можна давати некислі овочі й фрукти. Натомість картоплю, борошняні вироби, сіль, цукор і спеції краще повністю виключити. Порція має бути такою, щоб у мисці не залишалося багато їжі, але й щоб собака після годування не залишався голодним.
Вельштер’єру не підходить тривала самотність. Якщо надовго залишати його без уваги, характер собаки може змінитися: він стане нервовішим, упертішим або почне шукати собі заняття сам. Найкращий підхід до цієї породи — багато руху, послідовне виховання, доброзичливе ставлення й регулярна похвала. Карати або грубо сварити вельштер’єра не варто: він краще навчається через гру, контакт із власником і зрозуміле заохочення.
Відео: Вельштерєр
