Новий час охоплює події 16-19 ст. До його початку значні масиви суші були поділені між найбільш могутніми європейськими державами. Іспанія захопила величезні райони в Америці, зокрема територію сучасних Мексики, Чилі, Перу, а Португалія встановила контроль над окремими областями Південної та Південно-Східної Азії. На жаль це привело до втрати багатьох культурних цінностей Нового світу, зокрема ряду пам’яток стародавніх майя, ацтеків та інків. У той же час почала складатися світова цивілізація із загальними культурними цінностями. Її центром стає Європа, де настання нового часу відзначено епохою Відродження. Архітектура цієї найважливішої віхи в історії культури втрачає готичну спрямованість до неба, знаходячи «класичне» рівновагу і симетрію. Складна геометрична пропорція середньовічних споруд змінюється упорядкованим розташуванням колон, замість несиметричних обрисів приходить півколо арки і півсфера купола.
У 16 ст. великі простори південної частини Європи, північну Африку і частину Азії завоювали турки-османи. Вони стали продовжувачами культурних традицій мусульманського Сходу. У містах Османської імперії вища велич верховної влади султана намагалися підкреслити масштабами і формами значних мечетей і палаців.
.
У 17 столітті у Франції зароджується класицизм в архітектурі, розквітають чудові міста Франції . За наказом Людовика XIII почали будувати Версаль.
З настанням новітнього часу в архітектурі виникають нові стилі. Одним із перших був модерн. Для нього характерне використання пластичних можливостей «ковкості» металу (звідси широке поширення кривих ліній) і особливостей залізобетону, застосування скла і майоліки.
Після Першої світової війни найзначнішим напрямком став функціоналізм. Він виріс з раціонального напрямку модерну і був втілений в Баухаузе, що був центром мистецького життя не тільки Німеччини, але й усієї Західної Європи. Принципи функціоналізму, виявилися такими, що їх можна було використовувати стосовно до національних особливостей різних країн світу. Їх поширенню сприяв один з найбільших архітекторів минулого століття – Ле Корбюзьє. Швидкий розвиток техніки у другій половині 20 ст. надало архітекторам нові можливості. Для створення нових, небачених образів ними використовувалися залізобетонні конструкції.
Свідченням високої художньої майстерності стало зведення цілих міст. Причому їх будували не в Старому Світі, а в основному в Латинській Америці. У наш час в архітектурі немає якогось одного домінуючого напрямку. Як у живописців і скульпторів, у творчості архітекторів співіснують новаторські і консервативні тенденції. Їх об’єднує бажання вирішувати виникаючі проблеми на найвищому рівні. В умовах сучасного суспільства це складний, але захоплюючий процес пошуків і знахідок.
