Історія породи
Сенбернари походять з гірської місцевості в Альпах, де поруч із монастирем і небезпечним перевалом жили місцеві собаки, схожі на невеликих ведмедиків. Перевал розташовувався на висоті 2472 метри, тому снігові лавини там були частим явищем. Дорога мала погану славу не лише через погоду: у ті часи мандрівникам загрожували також грабіжники й розбійники, тож перехід через Альпи був справді ризикованим.
Монахи звернули увагу на незвичайні здібності цих собак. Вони мали дуже тонкий нюх і, за спостереженнями людей, ніби відчували наближення лавини. Завдяки густій теплій шерсті собаки добре переносили холод, а сильний нюх допомагав знаходити людей, які постраждали від негоди або опинилися під снігом. Саме так сенбернари стали відомими як собаки-рятувальники.
Широкий інтерес до породи з’явився наприкінці XIX століття. У цей період сенбернарів почали цілеспрямовано розводити як чистопородних собак. Сьогодні представників породи використовують у рятувальних роботах, як собак-поводирів, а також у сторожовій службі.
Опис породи
Сенбернар насамперед вражає своїми розмірами. За міжнародними кінологічними стандартами, висота кобеля в холці має бути не меншою за 70 см, а мінімальна вага становить 80 кг. У сучасних представників породи ці показники часто ще більші: багато сенбернарів виростають понад 80 см у холці й важать більш як 100 кг.
Будова тіла у сенбернара масивна, міцна й добре розвинена. Голова велика, з опуклим лобом, на якому помітні характерні зморшки. Очі розташовані досить близько до перенісся і трохи запалі. Вуха невеликі. Шия сильна, потужна, а шерсть на ній утворює помітний комір.
Забарвлення може бути рудим із білими плямами або переважно білим із рудими плямами. Відтінок рудого допускається різний. Шерсть у сенбернарів довга, м’яка на дотик, із дуже густим підшерстям, яке добре захищає собаку від холоду.
Важлива особливість породи — відносно коротка тривалість життя. У середньому сенбернари живуть близько 8 років. Також у породи є схильність до проблем з очима. В оригінальному описі згадується необхідність видалення третьої повіки, якщо її розростання стає джерелом постійних інфекцій і провокує хронічні захворювання очей у дорослого собаки. Такі питання потрібно вирішувати лише з ветеринаром.
Характер
Попри значні габарити, сенбернари відомі врівноваженим і спокійним характером. Це розумні собаки, які добре піддаються навчанню, зазвичай слухняні й дисципліновані. Для них не характерне прагнення домінувати або вперто відстоювати лідерство в “зграї”.
Водночас у породи є нюанс: сенбернари можуть зневажливо ставитися до маленьких собак. Якщо ж щеня змалку росте поруч із дрібними собаками, такої проблеми часто вдається уникнути.
Дресирування краще починати з раннього віку. Щеня має поступово звикати до занять, щоб сприймати навчання як природну частину життя. Сенбернару потрібні спокій, послідовність і доброзичлива мотивація. Собаку варто хвалити за правильно виконані команди й підтримувати, якщо щось не вийшло. Несправедливі покарання, тиск і примус можуть лише ускладнити виховання.
Догляд та утримання
Основна частина догляду за сенбернаром пов’язана з шерстю. У довгошерстих собак вона швидко збивається в ковтуни, якщо її не розчісувати. Тому шерсть потрібно регулярно прочісувати спеціальною щіткою, а в період линяння робити це частіше.
Сенбернари досить охайні, тому частого купання не потребують. Якщо собака живе в будинку, після прогулянок достатньо за потреби мити лапи. Окремої уваги потребують очі: у сенбернарів вони часто сльозяться, тому їхній стан слід регулярно перевіряти й обережно очищати.
Ще одна характерна риса породи — рясне слиновиділення. Іноді сенбернари пускають слину навіть сильніше, ніж бульдоги, тому до цього варто бути готовим ще до появи собаки в домі.
Через схильність до ожиріння за харчуванням сенбернара потрібно стежити особливо уважно. Собаку не можна перегодовувати, а щоденні прогулянки й фізичні навантаження мають бути обов’язковими. Це важливо не лише для ваги. У молодому віці сенбернари дуже грайливі, і собака таких розмірів без достатньої активності може наробити в будинку чимало шкоди.
Годувати дорослого сенбернара бажано двічі на день, в один і той самий час. Власник може обрати сухий корм або натуральний раціон. Якщо основою харчування є натуральні продукти, значну частину меню має становити сире м’ясо. Найкраще підходить яловичина або телятина, оскільки вони засвоюються легше, ніж свинина. Для дорослого собаки добова норма м’яса становить приблизно 500 грамів.
Субпродукти можна давати лише у вареному вигляді. Баранячий шлунок добре впливає на травлення, і його допускається давати сирим. Риба також має бути в раціоні. Оптимально чергувати м’ясо й рибу. Сирою можна давати тільки морську рибу, а річкову потрібно обов’язково відварювати, оскільки вона часто буває заражена яйцями глистів.
У раціоні сенбернара також мають бути хрящі й кістки, адже вони містять кальцій, вітаміни та мікроелементи, потрібні для нормального розвитку. Корисні й молочні продукти, особливо сир. Овочі краще давати сирими.
Харчування цуценяти відрізняється від раціону дорослого собаки. У період активного росту щеня має отримувати більше сиру й молока. М’ясо та субпродукти краще нарізати невеликими шматочками й давати з водою або додавати до каші. Самі каші не повинні ставати основою раціону, бо це може призвести до набору зайвої ваги. Яєчний жовток також має бути в меню, але вводити його потрібно обережно, оскільки можлива алергічна реакція.
Відео: Сенбернар
