Інформаційний портал Rss

Кращі записи

Де повинен спати дитина? Лікарі однозначно радять укладати спати новонародженого окремо, в дитяче ліжечко. Для більшості батьків більш зручним здається укладати малюка з собою, в свою постіль. Як же знайти золоту...

Читати повністю

Якщо тато виявився раптом і... Ось і залишилися позаду пишне весілля, перша звістка про вагітність, обопільне щастя, спільні плани на майбутнє і, як грім серед ясного неба, слова чоловіка: «Я тут подумав і зрозумів, що...

Читати повністю

Організація випускного в дитячому... Якщо ви взяли на себе відповідальність самостійно або з іншими батьками організувати випускний у дитячому садку, то повинні врахувати багато факторів, що впливають на успішне проведення...

Читати повністю

Ожиріння у дітей Дитяче ожиріння - це наявність надлишкової маси тіла дитини. Про наявність ожиріння у дітей може говорити збільшення норми маси тіла на 20%. У більшості випадків дитяче ожиріння може призвести...

Читати повністю

Надання першої медичної допомоги... Літо не тільки тепле, приємне і веселе пору року, але й період небезпечних травм, опіків, отруєнь, перегріву на сонці і т.д. Якщо дитина перегрівся на сонці, у нього підвищується температура,...

Читати повністю

Нам 1,1 і ми не ходимо. Чи варто панікувати? / Малюки

Категорія: Статті

valia

Нам 1,1 і ми не ходимо. Чи варто панікувати?

Не знаю чому, але я, як і багато інших молоді матусі, завжди кваплю час. Ми хочемо, щоб наша дитина швидше почав самостійно перевертатися, сидіти, повзати, ходити.
Якщо десь малюк трохи запізнюється, то ми відразу ж починаємо панікувати і шукати якісь проблеми в розвитку.
Але іноді я собі кажу стоп. Мій малюк розвивається нормально, по своєму індивідуальним графіком. І не потрібно порівнювати нас з сусідським Петечка!

Нам 1,1 годик, і ми поки не ходимо самостійно. Звичайно ж, спочатку я панікувала, дивлячись на те, як наші ровесники вже носяться по дитячому майданчику. А зараз я абсолютно спокійна, адже за медичними показниками у нас все в нормі. Але щоб дійти до цього своїм розумом, заспокоїться, я, дівчатка, якщо чесно, затягали свою доньку по лікарях.
Зараз ми ходимо за ручку, але самостійно нам ходити поки не дає тільки страх.

Чому ми не ходимо?
Це питання постійно у мене був в голові з 12 місяців! Я записалася до невролога, хірурга, ортопеда, педіатра і ми побігли. Кожен лікар починав лаяти мене – дитина нічого нікому не зобов’язаний, він піде тоді, коли буде готовий до цього психологічно і фізично. І взагалі, в 1 годик не ходити взагалі є нормою.
У результаті всіх наших походів по лікарях я зрозуміла для себе, що на щастя, моя маленька здорова! Просто час наше не прийшло.
Речі, хірург зазначив нашу готовність до самостійної ходьбі ніжками – все сформувалося, спинка міцна.

. Ми навіть навшпиньки перестали стояти, як раніше – у нас був тонус невеликий в стопах. Лікар виявився дуже грамотний і розуміючий. Спасибі йому, він підказав мені, як допомогти дитині почати ходити.

Адже причина-то виявилася не в тому, що ми не готові, а в тому, що ми просто боїмося ходити самостійно. І дівчатка, причиною появи цього страху у доньки виявилися ходунки. Звичайно ж, мене насварили.
Я не садила доньку в них постійно, але іноді по 15 хвилин в день вона в мене в них бігала. Як мені сказав невролог і хірург, після них малюки бояться самостійно ходити. Та й лінуються до того ж. Це точно! Тепер ми це відчули на собі!
Як ми почали вчитися ходити
За рекомендаціями лікарів насамперед я прибрала ходунки. Як говоритися, сама винна, що садила в них доньку і ненабагато відсунула наші перші самостійні кроки.
Потім я запросила нашого масажиста, щоб провести ще один курс масажу. Знаєте, масаж творить чудеса! Після другого курсу в 6 місяців ми відразу ж сіли самостійно і поповзли – і все в один день. А через пару тижнів ми встали біля опори.
Потім ми купили черевички, щоб почати ходити за ручку по вулицях. Ортопед сказав, що це має бути якісна взуття, яка тримає ніжку. В результаті, у нас з’явилися обновки у вигляді красивих черевичок!
Ура, ми стали багато гуляти на вулиці за ручку – хоча б! Щастю не було меж! Взагалі я помітила, що на ногах вона стояла дуже міцно вже, але самостійні кроки робити і раніше боялася. Спасибі за це ходункам.
Коли донька забувалася, вона робила кілька кроків одна, але розуміючи, що її ніхто не страхує – зупинялася, і починала лаятися. Мені порадили купити дитячі віжки. З ними начебто дитина розуміє, що його страхують, і починає йти самостійно, а потім віжки можна і послабити.
Сьогодні ми намагаємося позбутися страху відсутності підтримки під час ходьби за допомогою віжок. Потихеньку виходить, звичайно, але коли донька помічає, що її не страхує, тут же зупиняється! Але при цьому вона проходить вже значну відстань. І ми не зупиняємося на досягнутому і разом продовжуємо боротися зі страхами! І відчуваю, скоро я не угону за своєю донькою!
Матусі, а ви боялися ходити самостійно після ходунків? І як ви з цим боролися?

Перше кохання / Школярі і старше
Що ти мені купиш, мамо?
Схожі записи:

Залишити коментар!